enion

Нарешті відкрита реєстрація на гонку, до якої ще півроку! Мабуть це єдиний гірський вело марафон в цьому сезоні, на який планую звозити свій велосипед. Кошти сплачені, залишилось чекати…

Ближче до дати перегонів УЗ повідомила неймовірні новини: запустили в рейс мегараховоз «Київ – Рахів». Дехто з наших попутників сприймає нововведення з невеликою інтузіазмою і пропонує їхати на велах до Рахова від Франика, але після всіх «за і проти» здоровий глузд таки переміг!

Компанія для поїздки зібралась чудова: Євген ака Jewel

В очікуванні мегараховоза

Дабл селфі

і Юрій зі знайомою дівчиною Оленою.

Заселились в Рахові в чотирьохмісний номер в «Смерековій хаті» на мансарді.

Хатина на курячих лапках

Спочатку умови проживання не дуже порадували: тіснувато якось на горищі, але потім звикли, навіть сподобалось. Вагонка з деревини додає затишку, а велика кількість мотузок для сушки одягу була дуже доречна.

На першому поверсі кухня з холодильником і плитою, гараж з пральною машинкою та інші досягнення цивілізації. На дворі простора альтанка.

Эй, пацаны, семки есть?

На виході з двору нашої садиби розташований міні ринок. Дуже зручно бігати за кавунами та диньками, бринзою і білими грибами.

За кілька днів перед стартом я вирішив не витрачати запаси глікогену, тому катав з усіма матрасно-розважальні радіалки.

Полюбляю спостерігати, як інші працюють

Тож побували в географічному центрі Європи, майже потрапили на файну стежу і навіть неспішно прикатали трасу «лайт» з перервами на афени та милування безкраїх Карпат.

Наш четвердем на фоні перевернутого хреста = )

Юрій також хотів прикатати «лайт», але ненароком прикатав «хардкор», плюс накинув ще додаткових петель і повернувся пізно вночі, тобто рано вранці… ну головне що повернувся! Ми дуже зраділи, коли побачити його живим та неушкодженим. Попереду у Юрія ще півтори доби перед стартом, щоб частково відновитись після суворої соло покатушки.

За добу перед стартом до нашої дружньої компанії приєднується броварський чемпіон Валерій аlso known as domani_tz_qi, який в результаті заїхав на тумбочку і зайняв почесне 2-ге місце.

Ніч. Прокидаюсь під гуркіт рясного дощу. Ех, класно спати, коли за вікном валить дощ, тільки не в ніч перед гірським вело марафоном. В уяві виникають апокаліптичні картини багнючного місива і пекельні гівноданхіли з стрімкими струмочками.

Навіть промайнула зрадницька думка: «а може ну його в пень». Але зранку на свіжу голову бойовий дух відновився. Останні приготування. Відправляємо Валеру на хардкор, а самі між краплями дощу поспішаємо в італійську піцерію. На сніданок у нас паста з пармезаном та різними соусами з пишномовними назвами. Смакота!!!

За мить дістаємось стартової галявини. То тут, то там лежать купи велосипедів. Більшість люду позаштовхувались в намети і чекають неминучої участі в святі багна і мряки. Ставимо підпис, що ми в здоровому розумі і пам`яті погоджуємось їхати в таку погоду в гори, щоб потім знати кого шукати в випадку чого. Ігор оголошує старт! Погнали.

До першого апхілу зависаю між відривом і основною групою. На бруківковому десятикілометровому підйомі знаходжу рівних по силам, підбираю оптимальний темп і радію, що не одягнув дощовика або іншу парилку. Окуляри вкриті конденсатом та краплями дощу, толку від них немає тільки заважають. Геть з обличчя!

Ну от і перше КП нарешті. Ігнорую, їду далі. Обрав тактику автономності. Менше спокусливих, але безтолкових зупинок - кращий час. За спиною гідропак 2L в кишені два гуддея. Має вистачити.

На перших багноямах відпускаю трьох попутників, з якими сумісними зусиллями долали тягун. Дякую хлопці, далі я сам якось потроху...

Покришки тримають в каші ідеально. Але все одно їхати надто шидко – безумство. Спереду швальба Rocket Ron EVO 2,25. Лайтова задротська покришка щось близько 440 грам. Минулорічні Опришки пережила без казусів. На заднє колесо почепив спешик fast trek grid ust 2.0. Покришка хоч і чавунна (здається 800 грам), але почуваєш себе як в танку. Цілком згоден з Амерсом: «Вес колёс меня печалил только в тот момент, когда я о нем думал». Їдеш і не думаєш про бокові порізи та зміїні укуси. Минулого року на цій же дистанції обидві халепи якраз трапились з рокет роконом єво заднього колеса. Як результат: злив багацько позицій в фінішному протоколі.

Перший затяжний данхіл. Їду обережно, при цьому когось навіть випереджую. В очі летить щось мокре, брудне і неприємне. Почепив окуляри на носа як захисний щиток, погляд трохи вище. Допомогло. Так і їхав до фінішу.

Шпилька. На мінімальній швидкості впираюсь колесом в каменюку в густій траві. Приємно знову обійнятися з рідною землею! Нові подряпини, нові враження. Гонець, що позаду дбайливо радить їхати обережніше. Все гаразд, продовжуємо стрімке скидання висоти. Трохи німіють пальці рук, в голові крутиться «скоріше б вже апхіл». Другий затяжний підйом порадував напів-асфальтним покриттям.

Можна перевести дух, відновити ритм і дихання. На самому початку цієї довгоочікуваної ділянки як стоячого мене обходить гонець в жовтому під номером 204, який щойно заправлявся на КП.

Перепочив і досить. Нейтралізую атаку і падаю на хвіст агресору. Потім саджу його на колесо. Так і долаємо роздовбаний асфальт до останнього КП, по черзі змінюючи роль локомотива. По ходу діла з натхненням прошиваючи суперників. Все ж таки дві ноги добре, а чотири – краще!

На торчку після останнього КП відпускаю тимчасового напарника 204. Далі їду сам.

Разок перелетів через руль на мокрій траві. Разок приліг в канаву. Прощавайте лайкрові спешовські наколінники. Перевіряю - коліна ще мають здатність згинатись. Пошкрябані, але всередині кістки цілі і це головне. Про себе думаю: «Щось не так. Почав часто вилітати з сідла». І тут до мене доходить, що гальма вже не ті. Тисну чим дужче на ручки, вже навіть двома пальцями, а швидкість якось так змінюється неохотно.

Тож, фінішні траверси частково доводиться бігти пішки по балерунськи великими розмашистими кроками в пристрибку, опираючись на багатостраждальний вел. Ох, були б там фотографи… виглядало це все досить кумедно. Десь приблизно так:

Попереду такий же балерун мені кричить – «проїзжай вперед, я вже зовсім без гальм, навіть колодки повипадали» . Отже, пішки наввипередки бодаюсь з суперником, але все ж маю перевагу: колодки в мене ще на місці і траверс відчутно стає ширшим і проїзжабельним, тож далі можна навіть їхати верхи. Піший велосипедист зникає позаду в тумані, а попереду вже бачу трибуни і радісних співорганізаторів з чаєм і фотокамерами в руках.
Не вірю своїм очам.
Фініш…

Зарікалася свиня, шо у болото не полізе

Поки насолоджуюсь чаєм, позую для фотокора на фініш прибуває Jewel. Відрив 5 хв. За нами трохи пізніше Юрій. Бровари гуртуються в топ 15.

Добавьте подпись

Олена їхала вперше в горах, вперше вело марафон, вперше в таку сувору погоду, тож залік вважаю гідним результатом. Попри спокусливі пропозиції на КП хильнути 100 грам, занюхати шашликом і дістатись фінішу на авто Олена подолала дистанцію власними силами.